Теорія горішньої цивілізації
«Музика, як молодиця: якшо не годен її грати, то мусиш слухати» - казав мій дідо Федір Семенишин і люди сміялися.
«Музика, як стежка: навіть якшо ти її протоптуєш, то ніколи не знаєш куди вона зайде» - казав мольфар Онофрей Вартуляк і люди мовчали.
Діда любили за то, шо умів з кожним заговорити, знав купу байок, був у Америці на заробітках, привіз відти закочену трубу і грав по весіллях. Онофрея люди не любили того, шо був мольфаром та й мав дідька на стриху і ше того, шо міг тижнями нічо не робити тілько грати на дримбі й дивитись на хмари. Боялися Онофрея відтоді, як по него приходили жандарми, а він нагнав їм у голови такого туману, шо вони цілий день бігали по селу на чотирьох і гавкали як собаки. А шо жандарми робили попід дерева навіть казати встидно.
Але люди багато чого не знали…
Не знали навіть шо дідо з Онофреєм колєґували аж поки не посварилися через бабу Варку. Дідо Федір навіть перед смертю банував шо не пішов з Онофреєм, а лишився тута. Пережив і войну, і сибіри бо влюбився в бабу, а та йому навіть на свята випити не дає.
Ну це так… І одного разу, ше до перших совітів, на Стрітення сиділи вони в Онофреєя, пили по сто грам, курили файки і слухали на плитах нову американську музику - джаз.
- Дивіться Онофрею, каже дідо, я вже довго собі думаю – ото жили собі мурини в Африці, робили в Америці на плантаціях і не могли такої музики грати, аж поки не перебрались до міста. І шо виходить: нова мелодія знаходиться, коли люди відриваються від свого і мусять звикати до чогось незрозумілого. Як кажут совіти «буття визначає свідомість», а відстань дає можливість тій свідомості забути старе…
- Мудрий Ви чоловік Федоре – каже Онофрей – тілько дурні речі говорите. Думки у людини тручає не то шо в неї є, а то, чого в неї нема. А за відстань шо можу сказати, – знаєте чого Довбуш помер?
- Бо з молодицею розум накладав?
- Нє, Федоре, того шо як і Ви думав, шо відстань це тільки вліво-вправо, забув подивитися вгору, а там був Дзвінчук з крісом…
Старі мольфари розказували шо люди діляться на тих, хто може дивитися д’горі і тих, хто все життя буде шукати немочі на долинах. Є така байка, шо Бог вчинив потоп аби знати шо кожен народ має робити на світі, а сам ходив по воді і дивився шо з того буде.
Першими про то, шо будуть великі води узнали жиди і почали спродувати землі. Так і по тепер своєї не мають, а тілько гендлюють. Цигани придумали колесо і почали тікати від потопу, а коли Бог прийшов до них подивитися чи хтось живий лишився, то циган в нього три крейцера вкрав. Тоді Господь прорік: «а най вас холера озьме, будете всьо життя валандатись тай красти». Мурини повилазили на дерева і жили з малпами, китайці з тої біди почали плодитись як перед постом, а москалі сіли пити горівку...
У нас тоже кожен спасався як виходило: полюхи почали землю орати аби до потопу встигнути посіяти, на Донбасі придумали від повені в землю закопуватись, а бойки такі ліниві були, шо ніц не робили. То їх залило по пояс і вони так стояли тай межи собов говорили яка біда сталась і шо треба якось ратуватись. Тако й тепер - тільки нарікають, а робити не хочуть. А гуцули дивилися на води зверху тай сміялися.
Проходив Господь-Бог десь біля Криворівні, дивисі – кругом вода, а на горі сидить гуцул і в цимбали грає. Та й сказав: «а вам всьо буде по-цимбалах і вся музика в світі буде від вас». Так і є.
Смієтесі Федоре? А я знаю, шо мольфари говорять не словами, а байками. Того кожен день беру дримбу, роблю різні мелодії – про себе, про людей, про Бога – і пускаю їх, як хмари. Мені не залежить де з них піде дощ і в чиї голови на низах вони прийдуть. А Ви кажете «мурини», «джаз»…
Федоре, Ви знаєте чого я це вам розказую? Тута война почнеться скоро і ше довго добра не буде. Я хотів би’м вас забрати з собов на Ямайку.. Хочу шукати нової музики, а ви граєте справно…
Ну, дідо так і не поїхав, бо у той час вже ходив до баби Варки, а вона була кращою дівкою на куті. До старості дідо грав на саксофоні: і на весіллях, і на похоронах, і на гори з ним вилазив, а нову мелодію заграти не зміг. Передав у спадок – казав що мусить воно для когось бути, бо Онофрей просто так би не говорив.
Тимой і я, як мій дідо став музикою. Ніяк не можу знайти своєї мелодії…
Шось я тако говорю тай говорю, а горівка вивітрюється.
Ну, дайбоже!