Історіографія львівського джазу
Історіографія львівського джазу
Установка на "Jazz Bez"
Вступ (ліричний).
Коли минає тепле галасливе літо і до Львова заповзають перші тумани, коли кам’яних левів, бруківку та старі дахи припорошує снігом, настає тиша. Навіть більше ніж тиша – настає надзвичайний піднесений спокій. І якщо прислухатись, крізь шурхіт опалого листя, ритми дощових крапель, бек-саунди завірюх виринають правдиві і щемкі джазові мелодії. Якщо Ви коли-небудь зупинялися серед міста, завмерши від несподіваної тиші, чи просто ловили момент вселенського спокою у кав’ярні, то ви знаєте: Львів – джазове місто. Складається враження що джаз тут грав споконвіку…
І. Тойвово. Свідома галицька парадигма.
Різноманітні галицькі історики (Харитон Дебелий, Мелетій Безодня, Пилип Захмарний та ін.) стверджують, що коріння джазу сягає якщо не військово-патріотичного епосу при дворі Данила Галицького то, принаймні, львівської батярської пісні. Зрозуміло, що дані теорії ніякого наукового підґрунтя не мають, а творяться виключно грою уяви та емоціями, хоча й найщирішими. Не заперечуючи за галичанами винайдення патріотизму, автономії, струдлів та моральних законів, мусимо визнати, що джаз до Львова був принесений з інших куточків Вітчизни ще у ті далекі часи, коли чорні хлопці й у вічі не бачили саксофона.
ІІ. Адисі. Виприни у сутичі (гуцульська концепція).
Найбільш ймовірною та науково підтвердженою є «гуцульська концепція джєзу». Як стверджують провідні мольфари-музикознавці, корені джазу сягають не чорної Африки, а зелених Карпат (див. монографії «Ади! Або хронольогія балюнку» Гаврила Потопельника, «Транценденція тойво» Йвана Ганущишина). Ще здавна гуцули завважили, що вівці дояться краще, а бринза виходить смачнішою під джазові ритми флояр, цимбал та дримби. Перші джаз-бенди формувались на полонинах, де кожен був сам-собі джазменом. А восени на закликання трембіт відбувалися великі сейшени, де хизувалися майстерністю кращі гурти, серед яких були легендарні «Бубен-квартет» із Прокурави, славетні «Говерля-блюз-бенд» з Ворохти та провокативні «Курва-джаз» із Бані-Березова.
Зрештою, й перша аудиторія гуцул-джазу була не гіршою від гангстерів Брукліну. Вдячними слухачами виявились опришки, які збирались слухати джазу зимовими вечорами та на свята у підпільних колибах. Найбільший розквіт карпатського джазу припав на початок 18 ст., коли цей вид музики взяв під свою опіку найзухваліший рейнджер Гуцульщини Олекса Довбуш, закохавшись у космацьку співачку Дзвінку, прозвану так за потужний вокал. Після цього практично у кожному гірському селі постало джаз-тріо, зване по-народному «троїстими музиками».
ІІІ. Ото ж бо і є. Свійські легенди Дикого Поля.
На право джазової генези претендують також і степові характерники. Вони висувають теорію, що джаз був формою медитації запорожців перед походами на Крим та улюбленим, часом, єдиним заняттям під час тривалого чумакування. Джаз тоді грався на лірах, кобзах та тулумбасах. Поширення на Січі трофейних турецьких кальянів призвело до виокремлення арабік-джазу та химерних мелодій, названих ф’юженом. Свої бої завзяті запорожці починали вигуками «Дамо джазу!», після чого, навчені гірким досвідом меломанів, вороги часто кивали п’ятами. Проте український індивідуалізм став на заваді поширення великих джаз-бендів, набагато краще розвивалась імпровізація серед одиноких бандуристів чи лірників, які гастролювали від села до села, пропагуючи нову музичну естетику.
Висновки (максимально спонукальні).
Серед істориків українського етно-джазу трапляється багато цікавих, а подекуди і неймовірних та антинаукових теорій походження цього виду музики. Для прикладу: «трипільська концепція» дослідника писанок д-ра. Євстахія Грушки, «арійські студії джазу», які пов’язували пристрасть до джазу із арійською формою вух, «інопланетна версія», «теорія джазового матеріалізму» та ін. Але всі вони сходяться на тому, що перші джазові мелодії пролунали таки на нашій землі. Тому справа кожного свідомого громадянина –не тільки платити податки, але й дбати про відродження дідівських традицій джазу та відновлення історичної справедливості.
А в тому, що найкоротший шлях до Батьківщини проходить через джаз, сумнівів бути не може. Отож, як казали давні трипільці «джаз ду іт», що в перекладі означає «май Бога в серці, а чуття свінгу – в пальцях».